Мій Бог не намальований у рамі,
Не зроблений із золота чи глини,
Він навіть не правитель у державі,
Хоч може відновити Україну.
Мій Бог живий, навіщо малювати
Того хто поряд все життя з тобою,
З ним можеш просто зараз воювати,
Щоб справитись з життєвою війною.
Мій Бог – це більше ніж уся твоя родина,
Ніж твоє місце де ти жив чи народився,
Ніж близька чи коханая людина,
Як добре, що я з ним колись зустрівся!
Мій Бог – це більше, ніж усі людські мільйони,
Ніж разом взяті всі моря й широкі ріки,
За ним ідуть полки та батальйони
Тих ангелів, що з Господом навіки!
Мій Бог – це більше ніж страшні вітри або цунамі,
Життя чи смерть на цій земній планеті,
Якщо ти впав, вставай і йди ногами,
Господь підніме вдруге, навіть втретє!
Господь панує, кров святу віддавши,
Щоб я могла підняти свої очі
Є свята вічність, гибелі нема вже,
Є Той, що переміг жахливі ночі!
Елена Качан,
Украина
Киевская церковь "Божий Дар" Спасибо Господу за Его дары и вся слава Ему e-mail автора:olenakachan@gmail.com
Прочитано 3337 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо Леночка,за стих.Да благословит ГОсподь тебя и всю твою семью. Успехов. Комментарий автора: Светочка, спасибо большое за отзыв, я рада что Вы не равнодушны к тому что я пишу. Благослови Вас Господь и всю Вашу семью!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
